Усі християни відзначають це свято, за тиждень до Великодня, проте у більшості, воно називається
Пальмовою неділею —через те, що саме гілки пальм, стелили на дорогу під час в’їзду Господа Ісуса в Єрусалим.
Однак, на слов’янських територіях, де пальми не ростуть, а навесні розпускається і зацвітає верба, пальмові гілки люди замінили вербними, і, відповідно, змінилася назва.
Свято має народно-язичнеське походження і дохристиянські корені. Раніше у цей день, свято Вербиці, вшановували прадавнє Дерево життя, як символ вічності. Вербове дерево в давнину вважалося чарівним й символічним, на якому перепочивали добрі духи-душі, а тому верба й приносила щастя в родини, перша «віщувала» й «приводила» весну в березневі дні весняного рівнодення, коли ночі ще холодні, а вдень вже пригріває весняне сонечко, коли дерево наливається соком, набирає сили від Природних стихій — Землі, Води, Сонця і може передати свою силу іншим. Розпускаючись та розквітаючи, верба символізує силу та життєдайність Природи, передає здоров’я, силу та красу людині, тваринному світу, навколишній природі.
Святкування в Україні сягає часів Трипільської культури. З часу хрещення Русі прадавнє Свято Вербиці почало збігатися з християнським святом Вхід Господній у Єрусалим.
У Вербну неділю святять вербу.Після закінчення служби у церкві і окроплення вербного гілля, люди вдаються до дуже давнього народного обряду, – торкаються один одного гілочками, промовляючи «не я б’ю — верба б’є», бажаючи міцного здоров’я та природних сил. Бити гілкою верби ще й означає пробудити творчу енергію людини.
Про давність обряду свідчить той факт, що це Свято було відоме ще римлянам, які перейняли його від етрусків чи пелазгів. Під час великих урочистостей у Стародавньому Римі запрошували іноземців і жерці-феціали святили вербу й торкаючись нею шановних гостей, промовляли ритуальні слова. Доторкання свяченою вербою для людини означало поєднання живого з безмежним Всесвітом. Причому цей обряд знали лише деякі волхви — жерці. Унікальним є те, що в Україні Вербиця досі є живим Святом, а ритуальні примовки, які входять в обряди цього Свята, майже дослівно збігаються з текстами примовок, записаних латинянами від етрусків.
Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб не потрапило під ноги.
Свяченій вербі приписується магічна сила. Вперше на весні виганяють скот на пасовисько свяченою вербою — «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля свяченої верби на двір під час граду — «щоб град зупинився».
Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину. Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горілку, настояну на її листі, п’ють проти шлункових захворувань. Якщо проковтнути кілька «котиків» — не буде боліти горло.Верба має неабияке значення і в науковій медицині.
Країни, які сьогодні святкують Вербну неділю разом з нами
??Румунія
??Молдова
??Болгарія
??Сербія
??Греція
??Чорногорія
Source of photo: ТСН Україна
Автор: Liudmyla Bilyk-Beregova / BrașovStiri.ro
